Аденоїдні вегетації (аденоїди)
Аденоїдні вегетації або аденоїди одне з найпоширеніших захворювань в дитячому віці, і, як наслідок, «лідер» за кількістю міфів про теорії виникнення, методів лікування та й відносин до них як стану (від повного ігнорування до панічного бажання позбавити дитину).По суті, аденоїдні вегетації — це доброякісна гіперплазія глоткових мигдалин. Останні є частиною кільця Пирогова-Вальдеєра, які найбільшу активність проявляє в дитячому віці (як орган імунної системи). Саме тому найбільша частота проблем з глотковими мигдалинами відбувається в дошкільному та ранньому шкільному періоді.
Варто зазначити, що основними патологічними станами глоткових мигдалин є гіпертрофія мигдалин (аденоїдні вегетації) і їх запалення (гострий і хронічний аденоїдит).
Гіпертрофія глоткових мигдалин найчастіше зустрічається у дітей 2-7 років, в період своєї найбільшої активності, після чого відбувається її поступова інволюція, а активність в кільці Пирогова-Вальдеєра поступово зміщується в бік піднебінних мигдалин (саме тому ангіна і хронічний тонзиліт є більшого ступеня проблемою дітей середніх і старших класів, а також дорослих). Звичайно, немає чіткого вікового поділу виникнення цих захворювань, і обидві мигдалини часто страждають одночасно (особливо це стосується гіпертрофії мигдалин).
Мал. 1. Аденоїдні вегетації (аденоїди).
Гіпертрофія глоткових мигдалин (аденоїдні вегетації)
Досить часто справжня гіпертрофія глоткових мигдалин поєднується з гіпертрофією піднебінних мигдаликів, що підкреслює системність стану, що привів до його розвитку (конституціональні особливості, алергічні захворювання, персистенція лімфотропних вірусів (ЕБВ, герпес і т.д.), що вимагає обов’язкової діагностики навіть в разі прийняття рішення про оперативне лікування. В іншому випадку, зростає ймовірність рецидиву захворювання (проводиться операція аденотомія, тобто зрізання збільшеного органу, а не його повне видалення).
Показання до видалення наступні:
- Порушення носового дихання. Найчастіше батьки помічають самі цю проблему, але об’єктивізації можливо використання різних методів дослідження носового дихання (риноманометрія, рінофлуометрія), які рідко використовуються в дитячій практиці.
- Хропіння.
- Зниження слуху. Мова йде не тільки про часті гострі гнійні середніх (два і більше на рік), а також про повний загальний середній секреторний отит. Суть його полягає в поступовому безболісному накопиченні ексудату в порожнині середнього вуха, яке призводить до поступового, а при односторонньому процесі й малопомітного, зниження слуху. Запідозрити цей стан можна при спостереженні за дитиною, а досить швидко і безболісно діагностувати за допомогою тімпанометрії.
- Часті синусити (етмоїдит, гайморит).
- Порушення формування правильного прикусу і лицьового скелета (крайнім ступенем є розвиток «аденоїдного» обличчя).
Слід зазначити, що не завжди існує пряма залежність між розміром глоткових мигдалин й виразністю зазначених проблем. Гіпертрофія лімфоїдної тканини може бути невеликою, але вираженою в області гирла слухової труби (як наслідок патологія середнього вуха), мати тенденцію до вростання в хоани (частіше у старших дітей, що призводить до частих або хронічних синуситів), або локалізуватися на задній стінці глотки та не чинити вираженого впливу на носове дихання.
Аденоїдит
Гострий аденоїдит супроводжує практично кожен епізод гострого ринофарігіта у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Виразність його може бути різна — від малопомітного до вираженого порушення носового дихання зі значною кількістю виділень. Але після одужання всі симптоми вирішуються повністю. У разі хронічного запалення аденоїдів незначні симптоми залишаються навіть у стадії ремісії (незначне порушення носового дихання і виділень з носа, кашель).
У разі наявності хронічного аденоїдиту питання про оперативне лікування приймається індивідуально. Як правило показання ті ж, що і при гіпертрофії глоткових мигдалин, а крім того, часті загострення хронічного аденоїдиту.